Коли у березні до львівського “Охматдиту” прибули особистий лікар Білла Клінтона, американський пластичний хірург, син українця, і ще шестеро хірургів зі США, аби допомагати дітям зі складними вадами, ніхто не міг подумати, що трансатлантична співпраця медиків стане ще одним майданчиком, завдяки якому Україна здобуде ще більше друзів.
Щелепно-лицеву хірургиню Христину Пограничну знають у Львові і далеко за його межами як фахівчиню, яка не боїться складних викликів і береться за найважчі патології. Вже неодноразово команда Міжрегіонального центру дитячої щелепно-лицевої хірургії на базі “Охматдиту” дивувала українців вищим пілотажем в операційній. Саме її запросили на стажування провідні американські фахівці з Техасу (США).
Ексклюзивні враження лікарки – відразу після повернення до Львова.
Про особливу пацієнтку
Крім навчання, у мене була велика причина – моя особлива пацієнтка, якій неможливо було допомогти удома. Під час останнього, третього, візиту американські медики поділилися з нами інструментами, витратними матеріалами, знаннями. У березні ми разом прооперували 20 діток, ще 100 проконсультували. Для однієї дівчинки ми організували лікування у США вартістю 200 000. Але я не хотіла просто супроводжувати пацієнтку. Щоб виконувати операції такої складності у себе вдома, я полетіла на стажування до США.
Так, як приймали нас з Анею американські провідні хірурги у Техасі і Далласі – це про справжню дружбу. На всіх етапах про нас подбали, ми не встигали відчувати незручностей ні в чому. Лікування Анни фінансував Меморіальний фонд Шеріл Леймон і присвячене воно пам’яті Дона Жака, який втратив нижню частину обличчя через рак і також переніс реконструктивні операції, як і Аня (Cheryl Lamon Memorial Fund). Це серйозна сума – 200 000 доларів. Щоб допомогти дівчинці зменшити стрес перед операцією, її розважали волонтери LEAP GLOBAL MISSION. Вони влаштували для нас з Анею щоденні екскурсії, розваги, знайомства. Доктор Ортен та його дружина Трейсі люб’язно відкрили свій дім для Ані і її тата.
Про Анину операцію можу сказати, що це мікроваскулярна операція, це тривала операція, але українські лікарі теж можуть такі виконувати. Єдине, чого нам бракує – це техніка в операційній і трохи практики. Але ми дуже швидко вчимося, тому якщо у нас буде така ж техніка, то у нас будуть такі ж чудеса і результати.
Про комунікацію і девайси
Доки Аня одужувала, я працювала в операційних відразу 4 клінік у Далласі і Техасі – Medical City Dallas, Beylor University Medical Center, Texas Health Presbyterian Hospital Dallas і The Woman’s Hospital of Texas.
Я подивилася всі операції, які робили у цих клініках, і обрала для себе найскладніші реконструктивні втручання на голові і шиї, щоб набратися досвіду і робити це у Львові. Могла бути від початку до кінця операції, пізнавати всі тонкощі, без кінця запитувати, американські колеги радо мені допомагали.
Щодо інших складних операцій, то українські лікарі теж можуть робити таке в себе вдома, ми не гірші у плані професійному. Просто у нас немає технічних можливостей для цього.
2 тижні підряд, щодня я брала участь в огляді оперативних втручань та їх обговоренні. Основні напрямки – це вроджені вади обличчя (розщілини губи і піднебіння), дефекти і деформації щелеп, судинні мальформації.
Помітила, що методи і протоколи хірургічних втручань у нас схожі, є свої плюси і мінуси. Робота американських хірургів значно полегшується завдяки наявності широкого спектру найсучаснішого обладнання, яке дозволяє якісно спланувати і провести хірургічне лікування. Володіння сучасними навичками, вміння застосовувати штучний інтелект, можливості комп’ютерного моделювання дозволяє спрогнозувати успіх операції майже на 100%. Багато речей ми робимо по-іншому, нам це важче робити через брак інструментів, то ми винаходимо способи собі спростити задачі в операційній, комбінуємо способи.
Мене вразила працелюбність і працездатність хірургів. В США у нас операційний день починався у 7:00 год і закінчувався біля 20:00 год. Навіть у суботу вони йдуть на роботу, причому як старші досвідчені, так і молоді фахівці, які вчаться і вдосконалюють свої знання. Головне – ніхто нікуди не поспішає, усі сфокусовані на операції і працюють на благо пацієнта. А ще там навколо величезна кількість девайсів, призначених полегшити роботу хірурга, зробити її максимально комфортною. Це для українських лікарів поки що розкіш.
Тут дуже дотримуються протоколів, дуже багато процесів стандартизовані, якщо ти знаєш протоколи, то не розгубишся, ними передбачені різні випадки.
А ще американці надзвичайно коректні, ввічливі та співчутливі у спілкуванні, особливо з пацієнтами та їх родичами, вони багато часу приділяють у роз’ясненні суті операцій, їх переваг та недоліків. Комунікація з пацієнтом і його рідними тут на вищому рівні.
Після повернення до Львова розумію, що нам однозначно потрібно розвивати мікроваскулярну хірургію, за нею майбутнє. Мікроскоп був би нам дуже помічним, мрію, що він у нас буде.
Про Голодомор, УПА і Тімоті Снайдера
Після важкого дня в операційній ми за вечерею багато говорили на різні життєві теми. Американських колег дуже цікавить історія України, наші культура, література, мистецтво. Вони захоплюються нашим прагненням відстоювання незалежності, поважають складені умови праці. Багато розповідала їм про Голодомор, адже вони не чули про нього. Розповідала їм про те, що про геноцид заявив Рафал Лемкін у 1953 році під час вшанування 20 річниці Голодомору, про те, що Лемкін є творцем терміну «геноцид», про те, що він вважав Голодомор геноцидом, про доповідь Джеймса Мейса і Роберта Конквеста у 1984 році перед Конгресом США. Окрема тема наших розмов у Техасі – про УПА, про наші Революції, про лекції Тімоті Снайдера в Єлі про Україну. До речі. Мої американські колеги з радістю підписувалися на його канал в youtube. Розказувала історію «Щедрика» Леонтовича, його шлях до США через його диригента Олександра Кошиця. Мої американські друзі знають, що треба казати, коли чуєш “Слава Україні!”.
Як підсумок мого візиту до Техасу, колеги з LEAP Global Missions зробили благодійний гала-вечір для збору пожертв на наступні місії. Я мала там доповідь, розповідала про нашу війну і те, як незламність на всіх фронтах допомагає нам у боротьбі з окупантом. Американці аплодували, стоячи. Не мені – Україні.
Американські колеги дуже багато зусиль зосередили на допомозі українським лікарям.
Едвард Ма і його організація Ed’s Friends Ukraine збирає багато допомоги для українських лікарень. За останній рік Eд і друзі отримали медичне обладнання і матеріали на чверть мільйона доларів від лікарів і представниками медкомпаній в Арканзасі, США. Друзі Еда доставили ці запаси до українських лікарень. Мене завели у велике приміщення, заповнене стелажами з ліками і розхідниками. Телефонувала нашим до Львова і питала, що нам треба до “Охматдиту”. Дуже довго ходила і вибирала, там можна було блукати 3 дні поміж стелажами – так багато усього американські колеги стягнули у цей пункт гуманітарної допомоги. Доводилося зупиняти доктора Ма, бо я поверталася додому літаком з пересадкою у Польщі і просто фізично не змогла б усе довезти. Але в підсумку 4 великі валізи полетіли зі мною до Львова.
На дозвілля у нас не вистачало ні часу, ні сил, бо основна мета була максимально часу присвятити перебуванню в клініці. Але ми сходили на бейсбол – культову гра американців. Також мала можливість трішки покерувати приватним літачком Стіва Ортена. Мій чоловік любить екстремальні види спорту, він якось вчився літати, заодно і мене вчив. Мені інструктаж провів доктор Ортен, а далі я вже утримувала висоту. Це не було дуже складно, якщо чесно. Так само, як в операційній.
З американськими хірургами плануємо довготривалу співпрацю – обмін досвідом, нові візити, онлайн-навчання. Уже зовсім скоро чекаємо їх у Львові для наступних перемог над важкими вадами обличчя.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Щелепа – з ноги: довга історія одужання в 21 рік
Львівські хірурги подарували усмішку чотиримісячному немовляті з Бахмута
Новий здоровий носик – у подарунок на 18-ліття
Майже біблійна історія: щелепно-лицеві хірурги зробили новий носик для Єви